“Адаптація українських агрокомпаній до Зеленого курсу ЄС розпочалась ще багато років тому, але подальше впровадження на рівні сектору потребує виваженого підходу в питаннях, котрі можуть впливати на ефективність виробництва”, – наголосила голова комітету з євроінтеграції УКАБ Олександра Авраменко під час експертного обговорення “Вимоги Європейського Зеленого курсу (ЄЗК) до аграрного сектору України в контексті переговорного процесу. Роль аналітичних центрів”. 

Українські великі агрокомпанії одні з перших почали отримувати фінансування з європейських і міжнародних фінансових інституцій, що мало під собою зобов’язання впроваджувати у виробництво норми та стандарти ЄС, зокрема й в частині дотримання “зелених” правил. Завдяки залученню українських виробників до європейських ланцюгів доданої вартості, ці агрокомпанії вже в 2020-2021 роках дотримувались європейських стандартів.

Крім фінансових стимулів, на зміни в агросекторі вплинули й кліматичні виклики. Наприклад, дефіцит води в землі змушував виробників переходити на більш підходящі методи обробітку ґрунтів та використовувати точне землеробство, що дозволяє ефективніше використовувати наявні ресурси. І тут вже розмова не лише про великі агрокомпанії, а й про середні та малі, адже, ще до війни український агросектор використовував менше пестицидів та добрив, ніж ЄС, демонструючи високу ефективність.

Окрім цього, частина компаній приділяли увагу й переробці відходів та біоенергетиці, щоб створювати циркулярну економіку, – цей досвід став надзвичайно корисним під час війни. За останні 2 роки чимало компаній також інвестували у відновлювальні джерела енергії як сонячні панелі чи біогазові установки. Цього року, наприклад, вже 2 українські компанії експортували “зелений” газ до Євросоюзу.

Навіть в умовах війни, коли бізнес зосереджений на короткострокових стратегіях з проміжком гнучкого планування в 2-3 роки, зберігається курс на сталий розвиток. Ця “зелена” еволюція триває просто зараз – минулого року декілька агрокомпаній створили sustainability-департаменти, що демонструє бажання розвиватись.

“Головне наразі – не втратити наші можливості. В нас вже є великі виробники, котрі в свої ланцюги доданої вартості залучають менших виробників, завдяки чому будується система передачі сталих норм. Але масштабувати цей процес складно – бракує ресурсів, часу, а під час війни ще й стабільності. Крім донесення інформації ще можуть бути проблеми з нестачею фінансування малих і середніх виробників для переходу на сталі норми. Тож адаптація до Зеленого курсу потребує виваженого підходу, особливо щодо серйозних ініціатив, особливо в часи війни чи повоєнної відбудови, щоб не опинитися в ситуації стрімкого падіння аграрного виробництва”, – підсумувала Олександра Авраменко.