Асоціація “Український клуб аграрного бізнесу” поділяє занепокоєння аграрної бізнес-спільноти щодо можливого повторного об’єднання Міністерства аграрної політики і продовольства України із Міністерством економіки України, оскільки таке рішення поставить під сумнів спроможність приділення необхідної уваги агросектору, його відновленню та подальшому розвитку. Натомість закликаємо посилювати інституційну незалежність та ефективність Мінагрополітики, що є більш аргументованим у світлі євроінтеграції та адаптації агросектору до нових норм. 

Як йдеться у зверненні, профільне міністерство сьогодні генерує політику для сектора економіки, що у 2023 році забезпечив левову частку ВВП та приніс 61% всіх валютних надходжень від експорту товарів з України. 

Враховуючи майбутній переговорний процес між Україною та ЄС, перед Мінагрополітики стоять комплексні задачі та виклики в частині імплементації європейського законодавства. Зокрема, за результатами скринінгу законодавства України в частині сільського господарства та розвитку сільських територій загальна кількість актів переговорного розділу становить – 1370 актів, з них лише 11 актів є повністю імплементованими. В частині продовольчої безпеки, ветеринарної та фітосанітарної політики обсяг роботи над нормативно-правовою базою ще більший – 2607 актів переговорного розділу, з них 80 актів повністю імплементовані. Ці всі нормативно-правові акти необхідно напрацьовувати та адаптовувати під європейське законодавство.

Окрім цього, приєднання України до ЄС призведе до запровадження для українського аграрного сектору норм та правил Спільної аграрної політики ЄС (САП). Враховуючи це, Мінагрополітики доводиться все більше концентруватись на підготовчій роботі до приєднання до САП ЄС – необхідно створити не тільки реєстр агарних виробників, але і підготувати нормативно-правову базу для створення виплатної агенції.

Водночас, країнам, які перебувають на етапі підготовки вступу до ЄС необхідно розпочати підготовку програм відповідно до умов “Зеленої угоди”, зокрема стратегії “Від лану до столу”. 

“Протягом наступних років Україна повинна підготувати власні регуляції у цій сфері для виконання зобов’язань щодо членства України в ЄС і має бути забезпечено ефективне функціонування структур та інституцій, які гарантуватимуть впровадження таких регуляцій. Тому, відсутність інституційно сильного, профільного та незалежного міністерства може призвести до ризику подання хибних сигналів ЄС про політику України щодо подальшого розвитку сільського господарства”, – наголошується у зверненні.

Аграрна спільнота України підтримує питання реформування державних установ та з розумінням ставиться до кроків, що покращать функціонування державного сектору. Проте слід звернути увагу на досвід розвинутих європейських країн, де профільні аграрні міністерства наділені повноваженнями та виконують широкі функції пов’язані безпосередньо з аграрною політикою, безпечністю харчових продуктів, формуванням політики щодо рибного та лісового господарства, важливою складовою у функціонуванні міністерств є питання екології та реалізація «Зеленого курсу». Архіважливою складовою європейських міністерств є також і реалізація та формування політики сільського розвитку, що є також актуальним для нашої країни, враховуючи виклики та загрози, що постали в Україні з початком повномасштабної війни

Враховуючи вищезазначене, УКАБ звертається до Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з проханням перегляду рішення щодо можливого реформування чи оптимізації шляхом об’єднання Міністерства аграрної політики та продовольства, з метою недопущення створення ризиків втрати державного органу, що формує надважливу державну аграрну політику. 

Крім цього, виступаємо за розширення функціоналу міністерства, враховуючи ті виклики, які стоять перед сектором та економікою країни в умовах початку передвступних переговорів з Європейською Комісією, зокрема, щодо реформування міністерства для створення сучасного, прогресивного, професійного та ефективного – нового «Зеленого міністерства» за найкращими практиками європейських країн, яке буде формувати та реалізовувати державну політику як в сільському господарстві, так і в розвитку сільських територій, екології, безпечності та якості харчових продуктів.